Бокс — це не просто спорт, це ціла культура з багатою історією і глибоким філософським змістом. В історії боксу Х’юстона було кілька чудових боксерів, що змогли досягти світового олімпу у цьому виді спорту. Серед них були чемпіони у різних вагових категоріях та версіях: WBC, WBA, IBF і WBO. Далі на i-houston про найвідоміших боксерів-важковаговиків з Х’юстона.
Перший темношкірий супертяж-чемпіон світу
Джек Джонсон, відомий під прізвиськом “Галвестонський гігант”. Своїм псевдонімом завдячує місту Галвестон, в якому працював на доках. Його історія сходження на вершину боксу достойна фільму. Народився в сім’ї колишніх рабів у Х’юстоні 31 березня 1878 року. Відмінне здоров’я та генетична спадковість сприяла його справді гігантським розмірам. Робота докером у порту дозволила фізичні задатки перетворити на гору м’язів. Кремезного юнака побачили агенти підпільних промоутерів, які проводили так звані “королівські бої” — бійні, іноді зі смертельними результатами, для розваг товстосумів. Неосвічений хлоп’яга спокусився на пропозицію, тим паче пропонували таку суму, яка перевершувала його річний заробіток у кілька разів. Так розпочалась кар’єра бійця Джека Джонсона.
Напочатку ще не навченому боксерові нелегко було в ринзі. Та з часом він зумів опанувати бійцівську науку та техніку. Поступово здобув авторитет та повагу від глядачів. Тож не дивно, що йому запропонували перейти в професійний бокс. Це було викликом для тогочасного суспільства, адже афроамериканці були ізгоями та й сегрегація була в розпалі. Наперекір цим чинникам, амбітний боксер кинув виклик суспільству, навмисно дратуючи білих своїми виступами та поведінкою.
Найбільшим ляпасом для всіх білих стала перемога над Томмі Бернсом. Цей тріумф Джек здобув у Австралії у 1908 році, ставши чемпіоном світу у надважкій вазі. Успіх афроамериканця над білим спровокував расистські настрої в суспільстві. Організатори боксерської асоціації змушені були шукати білошкірого бійця, що зміг би подолати новоспеченого чемпіона. Та “велику білу надію” не вдалось знайти протягом тривалого часу. У 1910 році відбувся поєдинок, якому прогнозували титул “Бій століття”. На ринзі зійшлися Джек Джонсон та Джеймс Джеффріс. Та і цього разу скинути з чемпіонського олімпу чинного чемпіона світу не вдалось. Ця подія спричинила расові протистояння в цілому по США.
Нечесна гра
Не змігши протиставити нічого у ринзі, для Джека почали розставляти пастки в приватному житті, тим паче він сам поводився провокативно та давав безліч причин для осуду та пересудів з боку преси та суспільства. Він часто бував у сумнівних закладах, з ним завжди були натовпи білих дівчат, боксер часто вчиняв бійки в барах та громадських місцях. Та заарештували його у 1913 році за порушення так званого “Акту Мана” — перевезення жінок в інший штат з неморальними намірами. Звинувачення було сфабриковане, але вирок був справжній. За ним Джек Джонсон мав покинути країну. Цьому противитися на той час не було можливості. Тож боксер змушений був повісити рукавиці на гачок і скоритися долі.
Після повернення через кілька років, він ще відбув тюремне ув’язнення. Після виходу з в’язниці боксер пробував повернутися у спорт. Та вік і тривала відсутність практики не дозволили досягти попереднього рівня. Дійти до боїв за титули він не зміг.
Джек продовжував вести розгульне життя. Тож одного вечора 1946 року Джонсон поскандалив у кафе, і розлючений сів за кермо. Випите, емоції та осіння мокра траса зробили чорну справу: Джек потрапив у автотрощу. Врятувати його не вдалось.
Його здобутки в ринзі були визнані лише у 1954 році, коли його ім’я внесли до Зали слави боксу. За час професійної кар’єри боксер провів 73 бої, з яких отримав 55 перемог, 11 поразок і 7 нічиїх, включаючи 35 перемог нокаутом. В історії боксу Джек Джонсон залишиться першим чорношкірим чемпіоном світу у важкій вазі.
У 2018 році президент Дональд Трамп видав посмертне помилування для Джонсона, визнавши сфабрикованість його справи.
Найстаріший чемпіон
Ще один легендарний боєць із Х’юстона — Джордж Форман. Хоча він і народився у місті Маршалл, проте зростав і навчався у Х’юстоні. Спочатку його захоплення боксом було любительським, для розваг та підтримки фізичної форми. Однак захоплення юнак не полишав, як на те сподівалися батьки. Своїми здобутками він пройшов відбір та кваліфікувався в національну збірну на Олімпійські ігри. У 1968 році у Мехіко Форман дійшов до фіналу, де зумів перемогти радянського боксера Йонаса Чепуліса. І це в розпал Холодної війни стало добрячим ляпасом для СРСР. Перемогою на Олімпійських іграх Джордж Форман відчинив собі двері до професійного боксу.
На професійній арені йому теж посміхнулася удача. У 1973 році боксер став чемпіоном світу у важкій вазі. Для цього йому довелось провести всього два раунди, під час яких Форман зумів нокаутувати свого опонента. Ним був до того часу непереможний Джо Фрейзер. На вершині слави Джордж Форман протримався два роки. А далі 1974 році відбувся легендарний бій “Гуркіт в джунглях”. Під час титульного бою боксер втратив прихильність долі та програв дуель Мухаммеду Алі.
Після цієї поразки Форман вирішив зав’язувати з боксом. Він оголосив про завершення кар’єри та перемикнувся на власний бізнес. Його кар’єра бізнесмена складалася доволі успішно. Він прославився створенням гриля George Foreman Grill, який приніс йому чималі статки. Успішному просуванню свого винаходу він мав завдячувати рекламі. Він сам знімався в роликах власної продукції, що було важливою частиною успіху.
Стало справжньою сенсацією, коли у 1994 році Джордж Форман оголосив про своє повернення на професійний ринг. Ніхто не вірив у правдивість цієї заяви, однак як колишній чемпіон, він міг одразу претендувати на пояс чемпіона світу. Та Форман не жартував, попри свої 45 років він таки вийшов проти чинного чемпіона Майкла Мурера, та на великий подив усіх, таки здолав його. Цей бій приніс йому не тільки повернення пояса, але й світовий рекорд, як найстарішого чемпіона світу у важкій вазі. Форман завершив кар’єру у 1997 році, провівши 76 поєдинків, серед яких здобув 71 перемогу, 68 нокаутом і 5 поразок.
Достойний поясів, але без них
Клівленд Вільямс народився і виріс у Джорджії, але професійну кар’єру боксера пов’язав із Х’юстоном. Маючи прекрасні фізичні дані, він почав боксувати у місцевих клубах з 14 років. Коли він здобув перемогу в 4 з 6 боїв, його особою почали цікавитися промоутери та преса. Дізнавшись, що йому всього 14 років, заборонили продовжувати бої до повноліття. Саме тому юнак і переїхав до Х’юстона.
З 1951 Вільямс у професійному боксі. Він поступово йшов до чемпіонства. У 1960 році він був найвищим боксером-претендентом на титул. Однак його прагнення отримати титульний бій завжди зривалося. Спочатку він програв обидва бої з Сонні Лістоном. І хоча Великий Кіт, як його називали в боксерських кругах, зламав ніс та довів до нокдауну свого суперника, здобути перемогу не зміг. Далі були ще проміжні бої, в яких Вільямс отримував перемоги. У 1966 році він дійшов до нового титульного двобою за звання чемпіона. Цього разу це мав бути бій з Мухаммедом Алі на рідній для Клівленда арені Х’юстонського Астродому, де Вільямс програв технічним нокаутом у третьому раунді.
Але цьому передували трагічні й доленосні події для боксера. У 1964 році Вільямса зупинив поліціянт за перевищення швидкості. Боксер не визнавав цієї заяви. Почалася суперечка, а далі спротив при спробі заарештувати його. Під час бійки револьвер офіцера вистрелив і куля попала Клівлендові в живіт. Далі 4 операції, надзвичайно серйозні пошкодження внутрішніх органів, втрата правої нирки, застрягла куля, яку так і не вийняли, у тазостегновому суглобі, частковий параліч стегна, пошкодження нервів, що призвело до атрофії лівої ноги. Ці події забрали 17 місяців повноцінного життя Клівленда, але не бажання боксувати. Тож поразка від легендарного Алі всього через 2 роки після тих подій вже сприймається як перемога над собою.
Навіть у такому стані він ще до 1972 року займався професійним боксом. Його послужний список виглядає так: 78 перемог, 13 поразок і 1 нічия, у групі 58 перемог нокаутом і 8 поразок нокаутом. Опитування журналу The Ring визнало його одним із найкращих боксерів, які ніколи не вигравали титулу.