Інноваційні операції на серці та кровоносних судинах Майкла ДеБейкі зробили його одним із найвпливовіших лікарів ХХ століття. Він виконав хірургічні процедури з обходу заблокованих артерій шиї, ніг і серця пацієнтам з усього світу. Відіграв важливу роль у перетворенні Х’юстона на головний центр кардіохірургії та досліджень, а також у завоюванні Медичним коледжем Бейлора репутації однієї з найбільших медичних освітніх і дослідницьких установ країни.
ДеБейкі став лідером у створенні механічних пристроїв для допомоги хворим серцям. Медик займався хірургією до 90 років. За всю свою кар’єру виконав понад 60 000 операцій і навчив кілька тисяч хірургів. Докладніше про його шлях далі на i-houston.
Дитинтво та різносторонній розвиток
Майбутній геній народився 7 вересня 1908 року в місті Лейк-Чарльз (штат Луїзіана) у сім’ї ліванських іммігрантів. Батько мав у власності кілька аптек, а мама викладала курси шиття. Майкл зростав разом із братом і трьома сестрами. Любов до навчання та відкриттів дітям прищепили обоє батьків, як і виховали в своїх чадах величезну самодисципліну та вміння співчувати.
У дитинстві Майкл цікавився багатьма речами: вивчав біологію, літературу, французьку та німецьку мови; грав на саксофоні, вирощував овочі у батьковому саду, розбирав і збирав двигуни машин, в’язав і шив. Медициною зацікавився завдяки знайомству з лікарями, які відвідували аптеку його батька, де хлопчик працював після уроків.
Медична освіта
У 1928 році ДеБейкі вступив до Тулейнського університету (Новий Орлеан, Луїзіана), де пройшов дворічний курс домедичної допомоги. Під час навчання хлопець працював неповний робочий день у хірургічних дослідницьких лабораторіях. Саме цей досвід спонукав його обрати академічну медичну кар’єру. Наставники Рудольф Мейтас і Алтон Окснер заохотили Майкла спеціалізуватися на хірургії.
У 1932 році Майкл здобув ступінь доктора медичних наук, а в 1933–35-х проходив інтернатуру в Charity Hospital, що в Новому Орлеані. Після проведення досліджень виразки шлунку ДеБейкі отримав ступінь магістра. Подальшу хірургічну підготовку отримав у Європі, зокрема в Страсбурзькому та Гейдельберзькому університетах. Після повернення до США в 1937 році він приєднався до Тулейнського університету й одружився з медсестрою Діаною Купер. У пари народилося четверо синів.
Робота з військовими
З 1942 по 1946 рік ДеБейкі служив у відділі хірургічних консультантів Army Surgeon General’s Office, де разом із колегами оцінював європейські медичні операції армії США та формував плани покращення хірургічних послуг. ДеБейкі створив допоміжні хірургічні групи для надання допомоги пораненим військовим поблизу лінії фронту. Згодом вони перетворилися на підрозділи мобільного хірургічного шпиталю Mobile Auxiliary Surgical Hospital, які надавали важливу допомогу під час конфліктів у Кореї та В’єтнамі.
Після завершення Другої світової війни ДеБейкі допомагав координувати медичні підрозділи для прийому ветеранів. Кілька років він провів у Вашингтоні, де служив у Medical Task Force першої Hoover Commission. Ця служба займалася підвищенням ефективності та результативності державних програм. У 1946 році медик повернувся до роботи в Тулейнському університеті.
ДеБейкі також був одним із головних творців National Research Council’s Medical Follow-Up Agency, заснованої в 1946 році для дослідження стану здоров’я ветеранів.
Кар’єра в Х’юстоні
У 1948 році Медичний коледж Бейлорського університету, що в Х’юстоні, запросив ДеБейкі очолити відділення хірургії. Це відділення тоді ще не мало навчальної лікарні, але ДеБейкі все ж погодився. У перші роки перебування в Х’юстоні він організував хірургічну ординатуру в місцевих лікарнях, оновив медичний навчальний план, заснував хірургічні дослідницькі лабораторії, зібрав кошти для медичної школи та набрав кваліфікований персонал і викладачів.
У 1968 році коледж відокремився від Бейлорського університету і став Медичним коледжем Бейлора. ДеБейкі в різні роки працював його гендиректором, президентом, канцлером, продовжуючи весь цей час обіймати посаду голови кафедри хірургії аж до 1993 року.
Кваліфікований новатор
Ще будучи студентом, ДеБейкі розробив роликовий насос для переливання крові. Пізніше він став основним компонентом для апаратів «серце-легені», який бере на себе функції серця і легень під час операції, постачаючи збагачену киснем кров до мозку. Це допомогло відкрити еру хірургії на відкритому серці.
Деякі хірургічні нововведення і спостереження ДеБейкі спочатку наукова спільнота висміювала. Працюючи в Тулейнському університеті в 1939 році, ДеБейкі з лікарем Алтоном Окснером встановив зв’язок між курінням сигарет і раком легень. Багато відомих лікарів не сприйняли цю концепцію.
Водночас скептицизм колег не став на заваді дослідженням хірурга. Новаторські методи хірургічного лікування серцево-судинних захворювань ДеБейкі зробили його свого часу найвідомішим хірургом на планеті. У 1952 році він та Дентон Кулі стали першими американцями, які успішно усунули аневризму черевної аорти, видаливши розширену частину судини та замінивши її клаптиком збереженої трупної аорти.
У Медичному коледжі Бейлора винайшли дакроновий трансплантат, який замінює кровоносні судини (дакрон – різновид синтетичного волокна). Вперше операцію з трансплантації із застосуванням дакронового трансплантата виконав у 1952 році ДеБейкі, зокрема, усунув аневризму (розширення) аорти біля шлунка та замінив її дакроновим трансплантатом. До цього часу аневризми та розриви стінки аорти були майже смертельними. Через деякий час ДеБейкі допоміг розробити спеціальну в’язальну машину для виготовлення дакронових трансплантатів.
Коли в 1950-х роках з’явилися перші апарати серцево-легеневого шунтування, ДеБейкі та його колеги, одні з перших, застосували їх під час проведення операцій на відкритому серці. ДеБейкі також розробив методику відновлення аневризм і вперше у світі виконав каротидну ендартеректомію (операцію для відновлення порушеного кровотоку в сонній артерії) та ангіопластику (процедуру розширення або відновлення звужених або перекритих кровоносних судин) із патч-графтом. У 1964 році він зробив перше успішне коронарне шунтування (хірургічну операцію на серці, яка дозволяє відновити нормальне кровопостачання міокарда), а через чотири роки – першу багатоорганну трансплантацію.
Майкл здобув репутацію вимогливого перфекціоніста в операційній, водночас був спокійним і уважним з пацієнтами та їхніми родинами. Хірург регулярно проводив післяопераційні обходи до пізнього вечора. Навіть у свої 90 років ДеБейкі щодня вставав о 5-й ранку, дві години працював у власному кабінеті, а потім їхав до лікарні, де залишався приблизно до 6-ї вечора. Після обіду він повертався до своєї бібліотеки.
Займався Майкл і хірургічними дослідженнями, розробкою повних і часткових механічних сердець і серцевих допоміжних пристроїв. У 1966 році він першим успішно імплантував обхідний насос лівого шлуночка. Водночас його прототипи постійної механічної заміни серця не отримали застосування на людях. Протягом 1980–90-х років хірург співпрацював з інженерами NASA для створення мініатюрного шлуночкового допоміжного пристрою з аксіальним потоком – DeBakey VAD.
У 1972 році померла дружина ДеБейкі Діана. Другою обраницею лікаря стала німецька кіноакторка Катрін Фельхабер. У 2006 році медик переніс аневризму аорти. Прооперували Майкла хірурги, яких він сам навчав, використовуючи власну створену для оперування техніку. У 2008-му, за кілька місяців до своїх 100 років, ДеБейкі помер природною смертю, залишивши після себе дивовижну спадщину хірургічних інновацій і досліджень.