За весь період свого існування людству довелося зіткнутися та пережити безліч захворювань. І якщо деякі з них виявлялися досить простими у вивченні етіології, симптоматики та лікування, то інші були надто підступними та складними. Такі хвороби ставали справжньою катастрофою для людей і згодом виливались у цілі епідемії. Далі на i-houston.
Х’юстон, як старовинне місто та колишня столиця Республіки Техас, на собі відчуло серйозність багатьох захворювань та відчайдушно боролося з усілякими епідеміями.
Які епідемії були найскладнішими та смертоноснішими для Х’юстона? Як міська влада контролювала ситуації та утримувала людей на карантині? Які хвороби запам’яталися Х’юстону найбільше?
З якими захворюваннями зіткнулося місто
Епідемічні захворювання здатні охоплювати як певну країну чи географічний район, так й увесь світ. Америка протягом багатьох тисячоліть стикалася і продовжує стикатися із різними захворюваннями.
Виходячи з наявних даних, можна зробити висновок, що техасці (включно з х’юстонцями) пережили більшість епідемій саме починаючи з ХІХ століття. Тоді люди зіткнулися з такими хворобами, як холера, жовта лихоманка, грип, кір, дифтерія, віспа та інші.
Жовта лихоманка свого часу забрала життя багатьох людей, які довго не могли виявити джерело зараження, через що не вибудовували правильної стратегії в боротьбі з хворобою.
Однак усі ці смертоносні випадки та злощасні епідемії підштовхнули медиків ще більше вивчати медицину, захворювання та методи лікування. До XX століття медицина зробила великий крок у розвитку.
Проте, епідемії не припинилися. XX століття принесло людству нові та не менш небезпечні захворювання: іспанський грип, поліомієліт, енцефаліт, СНІД. Х’юстон відзначився як місто, що прагнуло бурхливого розвитку в медицині й надання всілякої допомоги хворим. Особливо це проявилося у 1989 році, коли х’юстонська клініка брала участь у дослідженнях СНІДу, завдяки чому з’явився ретровірусний препарат.
Наприкінці 2019-початку 2020 року весь світ дізнався, що таке Covid-19. Абсолютно кожна країна зазнала на собі наслідків цього захворювання, яке вилилося в пандемію. До Техасу коронавірус дістався 4 березня – саме тоді було зафіксовано перший випадок.
Завадила стати столицею
Ближче до середини XIX століття Х’юстон був одним із небагатьох міст, яке стрімко розвивалося, маючи намір стати центром торгівлі та політичної влади.
У 1837 році Х’юстон став столицею Республіки Техас, але до того часу, поки в місті не виявили спалах жовтої лихоманки.
Сам вірус існував ще в 1600-ті роки, коли потрапив до Північної Америки разом із зараженими комарами-переносниками. До Мексиканської затоки вірус не потрапляв аж до 1830-х років.
Щоб уникнути епідемії, в 1839 році столицею оголосили місто Ватерлоо, пізніше перейменоване як Остін.
Люди настільки побоювалися заразитися, що перестали вітатись і потискати руки своїм приятелям та сусідам, обминали інших людей десятою дорогою і прагнули покинути місто якнайшвидше.
Оскільки хвороба зовсім не була вивченою, ніхто й припустити не міг, що вся справа в небезпечних комарах. Якими тільки методами не намагалися позбутися х’юстонці захворювання: і стріляли з гармат, і забруднювали повітря димом, спалюючи смолу. Лікарі думали, що хвороба передається повітряним шляхом, тому й використовували такі дивні та недійсні методи.
Х’юстон швидко втратив дванадцяту частину свого населення за кілька місяців, а потім настало затишшя (померло 240 осіб, а загальна кількість населення Х’юстона налічувала 2000 осіб в ті роки).
У 1843 році у місті знову з’явилися нові випадки зараження, внаслідок чого загинуло близько 500 людей за літо. Люди вмирали настільки швидко, що ховати їх проходилось всіх одразу, без похорону та окремих могил.
Людство прийшло до того, що переносниками хвороби є комарі лише 1900 року, завдяки лікарю з Куби.
У 1867 році Х’юстон зіткнувся з ще однією епідемією “жовтого джека” (одна з назв жовтої лихоманки). Через те, що уряд міста не вжив необхідних заходів, тобто не закрив місто на карантин – з 7000 осіб, що населяють Х’юстон, загинуло 492 особи.
Однак, коли в 1870 році хвороба знову проявила себе – місто вчасно закрили на карантин й Х’юстон уникнув смертельних випадків. Подальших спалахів у місті не спостерігалося.
І хоч у наші дні вже винайдено вакцину, а медицина робить великі прориви у розвитку, жовта лихоманка продовжує гуляти Африкою, зрідка навідуючись до США (останній випадок зафіксований у 2002 році).
Як “іспанський грип” дістався Х’юстона
Одна з найстрашніших епідемій для людства припала на 1918 рік: тоді весь світ дізнався, що таке іспанський грип.
Таку назву хвороба отримала не через те, що грип уперше з’явився в Іспанії. Річ у тому, що в цей час точилася Перша світова війна. Ворожі країни вже знали про існування цього грипу, але військова цензура не дозволяла їм заявити про це публічно. Іспанія ж була першою країною, яка оголосила про хворобу та її серйозність.
Хвороба прогресувала швидко. Людина, що заразилася, могла померти вже в першу добу: спочатку у хворого спостерігалася висока температура, що переходила в лихоманку, також нудота і діарея. В результаті відкривалася внутрішньолегенева кровотеча, хворий покривався чорними плямами та помирав від того, що легені переповнювалися кров’ю, перекриваючи можливість дихати.
Всього було два спалахи хвороби. Якщо перший весняний спалах обійшов Х’юстон стороною, то восени місто постраждало так, що довелося оголосити карантин, але не відразу.
24 вересня 1918 року в Х’юстоні оголосили про те, що за добу зареєстрували 600-700 випадків зараження на грип і вже є летальні наслідки.
Але карантин оголосили лише 9 жовтня і тривав він 17 днів. До 25 (включно) жовтня не працювали школи, навчальні заклади, театри, кінотеатри, магазини, салони, бари та інші заклади, що передбачають скупчення людей.
Іспанський грип забрав життя третини населення планети, а в США загинуло приблизно 675 тисяч осіб.
Лідер з лікування та реабілітації поліомієліту
Починаючи з 1943 року і всю половину XX століття (що залишилася), х’юстонці побоювалися епідемії поліомієліту. Х’юстон був одним із тих міст, яке найбільше постраждало від цього захворювання, як і втім весь штат Техас.
На той час хвороба не була вивчена, отже жодної вакцини ще не існувало. У пацієнтів спостерігалася не лише сильна лихоманка протягом кількох днів, а й параліч кінцівок. Часом паралізувало все тіло, що дуже лякало людей, адже вони уявлення не мали, що з ними відбувалося. Реабілітація після одужання (якщо пощастило вилікуватися) була довгою: люди змушені були користуватися милицями та вчитися ходити заново. Найчастіше хвороба спостерігалася саме в дітей.
Місто Х’юстон також прославилося як один із лідерів, де надавали якісне лікування, а потім й реабілітацію після одужання. Особливо після 1955 року, коли було винайдено вакцину від поліомієліту.
1952 року знову спостерігалися випадки зараження, але смертей було в рази менше, адже медики вже мали певні знання та старанно працювали над вакциною.
Після такої складної епідемії, у Х’юстоні ще серйозніше підходили до розвитку медицини, медичних центрів, а також санітарної освіти.
І хоч нових випадків більше не спостерігалося у місті, люди побоювалися хвороби аж до кінця XX століття.