Х’юстонський кардіохірург Майкл ДеБейкі, як ніхто інший, розумів попит на трансплантацію людського серця. Роками він працював над створенням часткового штучного серця, відомого як вентрикулярний (шлуночковий) допоміжний пристрій, або ж VAD. У 1963 році стався великий прорив у лікуванні серцевої недостатності: ДеБейкі імплантував допоміжний пристрій лівого шлуночка (LVAD) пацієнту з важкою серцевою недостатністю. А вже в 1990-х він представив шлуночковий допоміжний пристрій, здатний утримувати ослаблене серце місяцями, – DeBakey VAD. Докладніше далі на i-houston.
Хто такий Майкл ДеБейкі?
Кардіохірург ДеБейкі – один із найвпливовіших лікарів ХХ століття, який прославився операціями на серці та кровоносних судинах. Він виконував хірургічні процедури, щоби обійти заблоковані артерії шиї, ніг і серця пацієнтам із різних куточків Землі. ДеБейкі зробив чимало для перетворення Х’юстона в осередок кардіохірургії. А Медичний коледж Бейлора завдяки йому став однією з найбільших медичних освітніх і дослідницьких установ Штатів.
Медик займався хірургією аж до своїх 90 років. За цей час виконав понад 60 000 операцій. Крім того, він створив механічні пристрої для допомоги хворим серцям. Ще в студентські роки ДеБейкі розробив роликовий насос для переливання крові. Пізніше його використали в апаратах «серце-легені», які беруть на себе функції серця і легень під час хірургічного втручання. Це відкрило еру хірургії на відкритому серці.
Що цікаво, чимало хірургічних інновацій та спостережень ДеБейкі наукова спільнота не сприймала. Наприклад, він ще в 1939-му помітив зв’язок між курінням сигарет і раком легень, у що не вірили інші лікарі. У 1952 році разом із Дентоном Кулі ДеБейкі вперше в США усунув аневризму черевної аорти.
Крім того, хірург вперше виконав операцію на аорті біля шлуночка із застосуванням дакронового трансплантата, що замінює кровоносні судини. До цього часу аневризми та розриви стінки аорти часто призводили до смерті. Згодом ДеБейкі долучився до створення машини для виготовлення дакронових трансплантатів. Майкл також придумав методику відновлення аневризм і вперше у світі відновив порушений кровоток у сонній артерії.
Робота над VAD
У 1950-х, коли з’явилися перші апарати серцево-легеневого шунтування, ДеБейкі з колегами почали застосувати їх під час операцій на відкритому серці. У 1964-му він успішно виконав коронарне шунтування – операцію на серці для відновлення нормального кровопостачання міокарда. Паралельно з проведенням хірургічних втручань Майкл розробляв повні й часткові механічні серця і серцеві допоміжні пристрої.
У 1963 році Майкл успішно імплантував допоміжний пристрій лівого шлуночка (LVAD) пацієнту з важкою серцевою недостатністю. Це механічний насос, імплантований у груди, який допомагає перекачувати кров від шлуночка до решти тіла. LVAD був розроблений, щоби дозволити шлуночку відпочити та відновитися.
У 1966 році ДеБейкі імплантував цей пристрій 37-річній пацієнтці, що забезпечило механічну підтримку серця протягом 10 днів після операції. На цей час жінку вдалося від’єднати від апарату «серце-легені». На 11-й день ДеБейкі видалив пристрій, коли серцева функція пацієнтки покращилася.
Протягом 1970-х років серцево-судинні дослідження були спрямовані на досягнення довгострокової підтримки кровообігу за допомогою таких пристроїв. Згодом допоміжні пристрої лівого шлуночка почали використовувати під час трансплантації серця, оскільки вдосконалена медична терапія зменшила шанси пацієнтів на відторгнення органів або інфекцію. Трансплантація стала життєздатною альтернативою для лікування серцевої недостатності.
У 1970-х роках медики отримали фінансування від національних інститутів здоров’я на дослідження, спрямовані на досягнення довгострокової підтримки кровообігу. Тоді ще ні трансплантоване, ні штучне серце не вважалися життєздатними. Першу успішну довгострокову імплантацію вентрикулярного (шлуночкового) допоміжного пристрою (VAD) провели в 1988 році в Бостоні. Ранні VAD імітували серце, використовуючи ефект пульсації. Кров всмоктувалася в насос з лівого шлуночка, а потім витіснялася в аорту.
Тож VAD використовують, щоби допомогти серцю працювати в очікуванні інших методів лікування, наприклад трансплантації серця. У деяких випадках VAD використовується для постійної допомоги серцю перекачувати кров. Найчастіше пристрій розміщують у лівому шлуночку (LVAD).
DeBakey VAD
ДеБейкі дуже серйозно ставився до небезпеки серцевої недостатності у пацієнтів, які чекають на донорів серця. Тому, у 1988 році використав інноваційний паливний насос NASA, щоби створити пристрій, здатний утримувати ослаблене серце місяцями, поки шукають донора. Він представив мініатюрний шлуночковий допоміжний пристрій з аксіальним потоком – DeBakey VAD.
У 1996 році було створено комерційну компанію MicroMed Technology, яка продовжила розробку насосів і випробування на тваринах, а потім приступила до клінічних випробувань. Остаточний насос виготовили з титану. Вперше безперервний VAD імплантували людині в 1998 році в Берліні. Пацієнт очікував на пересадку.