Історія Х’юстона глибоко переплетена зі спадщиною індіанських племен. З незапам’ятних часів вони заселяли території вздовж водойм, широко використовуючи багаті запаси річок та плодючих земель. Закономірно, що їхня культура мала значний вплив на подальший розвиток регіону, навіть попри те, що їхня кількість з приходом європейців катастрофічно скорочувалася, та була практично винищена повністю. Далі на i-houston.
Племена вздовж Буффало-Байу
Групи корінних індіанців формували Техас протягом усієї його історії. За підрахунками істориків, до 1900 року на території Техасу жили та процвітали понад 50 індіанських націй. Територію, на якій в майбутньому буде засновано Х’юстон, населяли великі племена каддо, атакапа, акокіса та каранкава. Каддо були миролюбними землеробами, які вели осілий спосіб життя та вміли будувати глиняні земляні споруди. Народність атакапа були знатними мисливцями та рибалками. Вміли будувати швидкі дерев’яні човни. Найбільшим племенем за кількістю населення були каранкава. Вони переміщувалися з місця на місце, жили зі збирання, полювання та рибальства.
На думку археологів, перші люди прийшли на територію Америки з Азії через Аляску ще 37 000 років тому. До кінця XV століття корінне населення Америки налічувало понад 10 мільйонів жителів.
Перший офіційно зареєстрований контакт з європейцями відбувся у 1528 році. Саме в цей час зазнав аварії іспанський корабель Кабеза де Ваки. Кораблетроща сталася біля острова Галвестон. Багато моряків врятувалися на суші, однак, побоюючись індіанців, вони вирушили вздовж річки на пошуки інших білих людей. Кілька, в тому чисті й де Вака, залишилися в племені каранкава. Вони прийняли його дружньо, з приязню ставилися до його знань та навіть зверталися до нього за допомогою як лікаря, оскільки він мав деякі знання з медицини. В племені він прожив аж 6 років, після чого покинув їх назавжди. 
Християнство, хвороби та істотне зменшення населення
Подальше спілкування з білими людьми не було таким приязним. Хоча вони й прийшли нібито пропагувати християнство, їхні вчинки були далеко не з любові до ближнього. Протягом 3 століть стосунки між корінним населенням та європейськими зайдами лиш розпалювались. До того ж міжусобиці між племенами теж поступово руйнували усталений ритм життя індіанців.
Апогеєм напруження стало XVIII століття. В цей час іспанці посилено будують так звані місії. За задумом вони мали християнізувати тубільців, та здебільшого християнством там і не пахло. Місіонери відчували себе безкарними, а отже чинили, що хотіли. Прав індіанці не мали, тож і покарання навіть за вбивство корінного жителя не вважалось великим злочином. До цього додалася ще одна біда: організм індіанця не мав імунітету проти “нових” хвороб, що принесли з собою європейці. Звичайно, вільнолюбні племена пробували чинити опір, та можливості були нерівними. В результаті корінні жителі були відтіснені від насиджених місць вздовж природних водойм, а це повністю змушувало міняти спосіб життя. Партизанська війна індіанців змусила створити білими групу відомих техаських рейнджерів. Примирити дві ворожі нації намагався Семюель Х’юстон, який деякий час навіть жив серед індіанців, знав їхню мову та звичаї. Однак це не дуже допомогло. Ворожа політика проти індіанців продовжувалася. Вона закінчилася тим, що корінні народи змушені були селитися в резерваціях, які зазвичай розміщувалися в найгірших закутках місцевості. Та вибору у них не було: або померти в нерівному бою, або переселитися до вказаних резервацій. Таким чином у 1900 році на території Техасу перепис США налічував лише 470 американських індіанців. Щоправда, майже через 100 років у 1990 році їх було вже 65 877.
Культурне надбання
Протягом хоч і не вельми дружнього, але тривалого спілкування хоч-не-хоч та культурний обмін відбувався. Індіанська культура, багаті традиції, вірування, а особливо кухня, були успадковані європейцями. І хоча значна частина цієї унікальної культури була втрачена, частка залишилася і формувала загальний культурний коктейль для цілого штату та Х’юстона зокрема.
Всі племена мали глибокий духовний зв’язок з природою. Вони свято вірили, що кожна тварина і навіть найменша рослинка мають свого духа, а отже шанували все це як святе. З великою святістю та певними обрядами відбувались не тільки полювання з можливістю вбити тварину чи рибину, а й навіть збирання ягід чи трав. Вони прекрасно розумілися на траволікуванні. У цьому вони перевершили навіть ліки, які привозили з собою європейці. Згадуваний нами Кабез де Вака, повернувшись до Іспанії, написав трактат, в якому поділився знаннями, що здобув у індіанців.
Так само цікавим було їхнє бачення переходу з одного етапу життя на інший, таких як народження, статеве дозрівання, смерть. Все це обов’язково мало бути освячене духами та супроводжувалося відповідними ритуалами.
Індіанці мали свою цікаву матеріальну культуру. Вони створювали прекрасні ткані вироби, які відрізнялися яскравими барвами та різноколірністю. Фарбу вони теж добували з рослин. І сьогодні ткані вироби мають популярність серед туристів та жителів Х’юстона. Не менш цікавими були керамічні вироби. Вони навчилися робити гарний глиняний посуд. Навіть архітектура у них була. У цьому плані найбільшого успіху досягли коддо, які будували двоповерхові глиняні споруди, що мали подвійне призначення. Та найбільш повно з культури корінних жителів Техасу дійшла кулінарія. Гостра бобова страва, присмачена різними травами, стала улюбленою для поселенців раннього Х’юстона. Так само європейці перейняли у подорож брати сушене м’ясо, приготовлене за індіанським рецептом. І зараз у місті можна легко знайти заклад харчування, в якому вам запропонують скуштувати солодкі кукурудзяні коржики чи смачний гострий суп з індіанськими спеціями. Також індіанська спадщина залишилася у топонімах. Зокрема сама назва штату Техас походить від індіанського слова Теджас. Це назва одного з каддонських племен. Таких прикладів географічних назв у регіоні залишилось дуже багато. 
Сучасний стан
Станом на початок XXI століття в районі Х’юстона проживало близько 70 тисяч корінних жителів. Вони мають свої культурні центри та осередки спілкування. Останніми роками техасці усвідомили, наскільки важливою є культурна спадщина цих племен для регіону. У 2020 році місцева влада Х’юстона офіційно прийняла вшанування Дня корінних народів. І без офіційного визнання індіанці влаштовували щорічні свята, однак державна опіка із захисту та підтримки підіймає цей чинник на щабель вище. Так у листопаді щорічно проводять індіанський фестиваль Pow Wow. Це вже традиційне щорічне дійство є святом музики, танців та індіанських смаколиків. Під час його проведення організовуються ярмарки, на яких можна придбати речі, виготовлені індіанцями за давніми технологіями. Основна частина — це танцювальні змагання між племенами, а також проведення кілька церемоній, які проводяться за тими самими ритуалами, що й сотні років тому. 
Х’юстонський музей природничих наук має постійну експозицію, присвячену корінним жителям регіону. У 2012 році був відкритий спеціальний музей індіанської культури. Однак через 5 років роботи його закрили через прокладання нової гілки залізниці. Але музей перейшов в онлайн формат роботи і є доступним для всіх охочих.
Х’юстон продовжує підтримувати ініціативи, які визнають внесок корінних американців, сприяючи обізнаності та повазі до їхньої спадщини. Це визнання сприяє глибшому розумінню різноманітної історії міста та заохочує до діалогу про аборигенне коріння регіону.