У середині ХІХ століття горизонти Х’юстона ледь виднілися серед боліт і луків, на яких постало місто. У 1837 році його обрали тимчасовою столицею новонародженої Республіки Техас, яка планувала стати центром торгівлі та політичної влади. Ніщо не могло стати на заваді розвитку Х’юстона, крім жовтої лихоманки – таємничого на той час вірусу, який вражав без попередження, убиваючи кожну п’яту жертву.
Хвороба залишалася смертельною для сотень жителів міста впродовж 30 років, поки х’юстонці не навчилися боротися з епідемічним спалахом. У певному сенсі недуга та засоби боротьби з нею вплинули на формування міста. Докладніше далі на i-houston.
Що таке жовта лихоманка?
Жовта лихоманка (гарячка) – хвороба, яка починається раптово і для якої характерна висока гарячка, різко виражена загальна інтоксикація, тромбогеморагічний синдром, ураження печінки з появою жовтяниці, ушкодження нирок та інших органів.
Назва хвороби пов’язана з жовтяницею, що вказує на печінкову недостатність, яка забарвлює шкіру в жовтий колір. Жовта лихоманка довгий час викликала масову паніку, забираючи життя, викликала концентрацію смертей лише за кілька тижнів і призводила до припинення комерційних операцій. Інші хвороби, зокрема туберкульоз і віспа, вбивали більше людей. Однак жовта лихоманка викликала особливий жах через свої страшні наслідки, а впродовж довгого періоду – ще й відсутність інформації про причину хвороби. Люди знали лише, що хвороба процвітає влітку і йде на спад із першими заморозками.
Вперше достовірно клінічно жовту гарячку описав у 1648 році іспанський монах Лопес де Когольюдо під час епідемії на мексиканському півострові Юкатані. Вірус потрапив у Північну Америку під час атлантичної работоргівлі, коли інфіковані самки комарів Aedes aegypti відкладали яйця в посудинах із водою та бавовняних тюках на кораблях, а крім того, кусали й інфікували рабів.
Легка форма жовтої лихоманки нагадує грипоподібне захворювання, яке триває приблизно тиждень. Серед симптомів – лихоманка, озноб, м’язові болі та нудота. Ці симптоми швидко прогресують до небезпечно високої температури, жовтяниці і порушення системи згортання крові, що спричиняє крововиливи з ясен, носа та слизової оболонки шлунка. Відмова нирок завершується смертю протягом 1–2 днів.
Початок епідемії в Х’юстоні
Починаючи з 1693 року, жовта лихоманка активно поширювалася з Карибських островів до США. Узбережжя Мексиканської затоки епідемія досягла аж у 1830-х роках, після того як місцеві комарі передали поширювану хворобу від інфікованих осіб до здорових. Комарі розмножуються в прісній воді. Тож портові міста на узбережжі Мексиканської затоки, які кишіли людьми, контейнерами з прісною водою та кораблями, повними фруктів із тропічних країн, стали ідеальним середовищем для поширення жовтої лихоманки.
Влітку 1839 року, через два роки після того як Х’юстон був названий столицею Республіки Техас, у місті стався перший спалах жовтої гарячки. Комерційному місту, джерелом життя якого була бавовна, а жилами – залізниці, судилося відчути на собі вплив хвороби ще з моменту її спалаху в містах Індіолі та Ґалвестоні. Недуга швидко поширювалася залізницею до Х’юстона, і незабаром тіла почали накопичуватися на вулицях.
Оскільки спочатку ще ніхто не був упевнений у передаванні хвороби через укуси комарів, то лікарі доручили мешканцям Х’юстона спробувати кілька методів для зупинення поширення вірусу. Зокрема, вони намагалися очистити «погане повітря» їдким димом від спалювання смоли та сірки. Однак спроби виявилися марними: люди продовжували хворіти. Після цього в місті почали стріляти з гармат, сподіваючись вивести хворобу силою. Лікар із міста-острова Ґалвестона Ешбел Сміт навіть ковтав блювотні маси інфікованих пацієнтів, щоби дізнатися, що з ним станеться, однак не захворів.
Люди помирали так швидко, що їх ховали в довгих траншеях без жодних церемоній. Ще до початку зими епідемія скосила 12-ту частину населення Х’юстона. Холодні місяці призупинили поширення хвороби. Влітку 1843 року епідемія повернулася, як і поверталася ще протягом 30 років.
Найсмертоносніший рік
У 1867 році Х’юстон із 6-тисячним населенням став військовим центром Техасу завдяки дедалі більшому припливу федеральних військ, дислокованих тут під час Реконструкції Півдня – періоду в історії США після закінчення Громадянської війни, з 1865 по 1877 роки. Влітку 1867-го від жовтої лихоманки померли 492 жителі Х’юстона. Поспішно за містом ховали всіх, незважаючи на статус, як-от вдову Семюеля Г’юстона – першого й третього президента Республіки Техас.
Смертельний спалах 1867 року вразив громадян з усіх верств суспільства. Відповідно до розповіді 14-тирічної Ліллі Барр, жительки Ґалвестона, солдати «вмирали, як мухи на листовому папері». Серед військових, дислокованих у Х’юстоні, 71 із 72 чоловіків заразилися, померли з яких 25.
Протиепідемічні заходи
Коли епідемія повернулася до острова Ґалвестон в 1870 році, х’юстонці стали більш кмітливими. Зокрема, ввели суворий озброєний карантин, який не дозволяв зараженим остров’янам приїжджати до Х’юстона. Відтоді щоразу, коли хвороба проникала в острів, у місті запроваджували карантин, допомагаючи стримувати поширення смертельної недуги.
На початку ХХ століття Х’юстон еволюціонував у комерційний центр. Тоді в місті встановили вдосконалені дренажні системи. Завдяки спорудженню великої кількості доріг, канав і каналів, Х’юстон піднявся з болота настільки, що комарі вже не могли завдати серйозної шкоди населенню. Тож жовта гарячка спровокувала швидкий розвиток міста, а зокрема його систему комунікацій підземного типу.
Встановлення причини та поява вакцини
Теорія про передавання жовтої гарячки від комарів із кожною новою смертю набирала дедалі більшу популярність. У 1900 році американський військовий лікар Вальтер Рід провів дослідження, аби перевірити теорію кубинського епідеміолога Карлоса Фінлея щодо комарів Aedes aegypti як переносників.
Рід підтвердив цю теорію, а після його смерті майор Вільям С. Горгас, лікар і друг Ріда, провів санітарну кампанію з метою знищення цих комарів у столиці Куби – місті Гавані. Спроби знищити їх розплідники, захистити хворих на карантині москітними сітками та інші заходи стали зразком для наслідування іншими містами. До слова, жовта лихоманка з моменту її появи й до 1905 року приносила не лише хвороби та смерть, але й загострювала суперництво між містами та створювала фінансові труднощі.
Хоча в 1905 році в Техасі сталася ще одна епідемія жовтої лихоманки, незабаром міста штату, за зразком Х’юстона, вжили заходів для очищення води й запровадили санітарні практики. Такі процедури очищення продовжили застосовувати навіть на початку ХХІ століття, коли у світі все ще реєстрували поодинокі випадки зараження.
Вакцину від жовтої гарячки розробив у 1937 році Макс Тейлер – південноафроамериканський вірусолог і лікар, який став першим африканським лауреатом Нобелівської премії. Після передачі вірусу жовтої лихоманки лабораторним мишам Тейлер виявив, що ослаблений вірус надає імунітет макакам-резусам. Це спостереження дало змогу розробити вакцину і для людей.
